Самотність сумна та холодна.
Серед негативних переживань, що охоплюють самотню людину, часто виділяють тривогу, тугу, розпач і смуток, безсилля, безпорадність і страх, нетерпіння, нудьгу, ізоляцію, жалість і образу на себе, роздратованість та злість на інших, меланхолію, відчуженість, підозрілість, гнів тощо.
(Дж. Качиоппо и Л. Хоуклі, Л. Пепло, Г. Шагивалеева, И.С. Кон, Дж.Г. Циммерман, Л. Хоуклі, В. Франкл, Р. Вайс, Д. Рассел, С.Трубникова, С. Томчук).
Особливо гостро та болісно вона відчувається під час війни. Сучасні реалії в Україні загострюють почуття самотності у багатьох українців. Хтось залишився, хтось поїхав, когось вже ніколи не буде з нами.
Самотність слідує за кожним не поділяючи територіально. Це залишає глибокі емоційні рани, і люди опиняються у ситуації, коли поряд немає тих, кого вони люблять і кому могли б довірити свої переживання.
Під час війни багато людей змушені шукати притулку у незнайомих місцях серед незнайомих людей. Це призводить до соціальної ізоляції, порушується звичне структурування часу (Е. Берн 1964).
Людина почувається відірваною від суспільства та відокремленою від інших.
У світі, де соціальні мережі стали невід'ємною частиною нашого повсякденного життя, відчуття самотності та страх будувати близькі відносини стають все більш актуальними та складними проблемами. Люди проводять багато часу онлайн, і разом з тим, багато хто з них починає шукати ідеального партнера або дружні відносини у віртуальному світі, часто ігноруючи реальні можливості, шукаючи уявний ідеальний образ.
Перехід спілкування у віртуалізацію на мою думку- це не панацея, а зміна формату пошуків ідеалу та уникнення близькості. Соціальні мережі можуть створювати ілюзію, що існує ідеальний партнер або ідеальна дружба які чекають на нас у мережі.
Тому часто порівняння відносин реальних із деякими ідеальними образами в соцмережах призводять до конфліктів і розставання. Ці ідеали можуть бути нереалістичними та недосяжними, що вносить додаткову напругу як результат фрустрація, розчарування у відносинах. Не будь близьким (Don’t Be Close) (Goulding, M. M. & Goulding, R. L). Часто люди, які почуваються самотньо, мають заборону на близькість.
Розглянемо його крізь призму Транзактного Аналізу, а саме заборони Не Будь Близьким (Don’t Be Close) (Goulding, M. M. & Goulding, R. L).
Це токсичне послання, яке дитина могла почути у дитинстві від батьків чи інших значущих для неї фігур. Це послання міцно зачепилося і тепер залишається, як частина реальності і видається істиною. У моменти стресу ця заборона може з'явитися раптово. Така собі брехня на благо. Правда в тому, що ці послання – не правда.
Вони були корисними на ранніх етапах нашого життя. Але згодом вони стали дисфункціональними, їхня роль змінилася. Важливо усвідомити заборону Не будь близким (Don’t Be Close) (Goulding, M. M. & Goulding, R. L), зрозуміти наскільки у кожному випадку це впливає на поведінку та комунікації у житті.
Це перший крок до звільнення від негативного впливу та місток до більш здорових стратегій. Віртуальний світ може стати своєрідним способом справлятися із цим посланням. Людина шукає ідеал любові та визнання у віртуальних відносинах, як спосіб вгамувати ту тягу, яка може залишатися нерозкритою в реальному житті.
Це спроба знайти шлях до задоволення тих потреб, які були недостатньо задоволені раніше. Віртуалізація, як копінгова поведінка (Л. Мерфі 1962), безумовно, мала свою цінність у якийсь момент життя людини. Вона могла служити своєрідним
способом захисту для оминання труднощів. Але час та обставини змінюються.
Те, що було корисним у минулому, перестає бути таким у теперішньому. Віртуалізація, яка колись допомогла знайти нові цікаві знайомства, може сьогодні заважати жити повноцінним життям та побудувати здорові стосунки у
реальному світі.
Тому важливо звернути увагу на цей момент та підійти до нього з розумінням. І це не одразу відмова від звичної копінгової поведінки, яка виконувала свою роль, але більше розуміння того, як вона може впливати сьогодні.
У сьогоденні SHIVA людина має розвивати гнучкість розуму. Має бути розширений арсенал стратегій. Це може включати навчання іншим способам впоратись, які допоможуть зберегти безпеку і задоволення в житті, але без обмеження та ізоляції, які можуть супроводжувати віртуалізацію.
Через нестачу задоволення потреби у прихильності, людині може не вистачати реальних значущих фігур для наслідування у тому, як будуються здорові та гармонійні відносини. Копінгова поведінка (Л. Мерфі 1962) служить своєрідним механізмом захисту, що допомагає приховати вразливість. Воно може полягати у запобіганні близьких відносин, поринання в себе або навіть у створенні ілюзії незалежності.
Однак такі стратегії насправді можуть лише ускладнити взаємодію з іншими людьми і перешкоджати обміну емоційною близькістю. Усвідомлення і прийняття потреби у близькості, свою вразливісь, а не приховування їх є першим кроком до створення теплих і близьких відносин з оточуючими людьми.
Важливим аспектом є зміна уявлення про те, що таке кохання і розуміння своіх кордонів, а за ким і кордонів інших.
І тоді одним з ключових відкриттів стає розуміння, що здатність людини любити - дар, який ніхто не може у відібрати.
Автор: Олена Сержанова, коуч-інтерн курсу LIFE Coaching School, психолог.