«Вечірня нарада» - це техніка, яка допоможе навчитися озвучувати життя.
Здавалося б, ми говоримо багато у повсякденному житті.
Але іноді нас не чують, іноді не розуміють, іноді це фоном, іноді просто треба щось говорити.
Чому говоримо? Бо всі говорять, бо так треба.
Але ще більше, ніж ми говоримо, ми багато мовчимо.
Мовчимо про те, що хочеться, про те, чого не вистачає, про те, що хотілося б змінити.
Чому мовчимо? Найперше – боїмося. Чого боїмося – не тої реакції, якої б нам хотілося.
То як же навчитися не мовчати і говорити про все, що хочеться і в чому є потреба?
По-перше, допоможе техніка «Вечірня нарада», під час якої – перше і найголовніше, потрібно озвучувати все – і хороше, і погане, і бажане і ні.
Друге, це та вправа, яка розвине здатніть говорити більше потрібного вам, а не просто для фону.
І третє, ця вправа передбачає обов’язкову реакцію оточуючих, тому ваша комунікація точно буде почута, а не просто озвучена.
Мовчати, коли погано.
Мовчати, коли добре – призводить до неозвученості своїх потреб і бажань! Ми хочемо, щоб нас розуміли, ми хочемо, щоб про наші потреби здогадувалися. Ми ображаємося, коли це не відбувається…
Знаєте, скільки людей на планеті Земля мають екстрасенсорну здатність читати чужі думки?
0%!
Мовчання у відносинах створює між людьми непереборну велику китайську стіну нерозуміння.
Значить що? Потрібно говорити!
У моїй родині є правило, яке я виховала і виплекала.
Так, це було важко, не зручно, вимагало підлаштувань і притирань.
Воно викликало бунт на кораблі, так!
Але яке, зрештою спрацювало і дає класні результати ось уже який час поспіль.
Зараз це правило вже не обговорюється, не сприймається як чужорідне. Це наше сімейне правило і наша сімейна традиція.
Щодня вранці ми домовляємося, о котрій будемо разом вечеряти.
Тобто не хто коли прийшов додому і поїв, а коли ми всі разом зможемо сісти за сервірований стіл і я подам вечерю.
Це може бути шоста вечора, пів на сьому, найпізніше пів на восьму.
Але час обговорюється кожного ранку і щовечора ми збираємося за столом рівно у домовлений час.
Я подаю вечерю і ми починаємо їсти і говорити.
Кожен, обов’язково кожен по черзі розповідає про те, як минув день, що порадувало, що засмутило, що хотілося б, а що краще не чіпати, хто яку інформацію нову почув і що цікавого було у дні, що минув.
Важливо, коли один говорить, інші слухають і не перебивають.
Тут і про повагу, і про активне слухання, і про емпатію. А вже коли закінчив, інші обов’язково дають свою реакцію, ставлять запитання. Це і про те, що всі почули, і що будь-яка озвучена інформація цікава, важлива і така, що матиме адекватну реакцію, а не мовчанку у відповідь.
Ця наша традиція не має нічого спільного із совковим «когда я ем, я глух і нєм».
Ця традиція про те, що кожен може насолодитися і вечерею і розкішшю спілкування – і сказати, і бути почутим.
Цю техніку вечірніх розмов я назвала «Вечірня порада» і я рекомендую її почати використовувати кожному, хто більше мовчить про своє і говорить про інше. Для того, щоб навчитися говорити про своє і отримувати відповідь.